Ікона Матері Божої Ласкавої повстала на переломі XVII та XVIII століть як копія Ченстоховської Богородиці. Виконано нашу ікону відповідно галицької школи з XVI століття, темперою. Представляє вона Богородицю з темним обличчям без шрамів, які є характерні ченстоховському першотвору.
Перша згадка про неї походить з хронік церкви на Подолі і датується 1742 р. Передання говорять, що ікону написав 70-літній побожний іконописець Даниїл на побажання секретаря вірменської ґміни (спільноти) Донінґа. На початку вона знаходилася в домашньому вівтарику, що у ті часи було загально прийнятим звичаєм, перед яким молилася ціла сім’я.
Переказ говорить, що Донінґ перший оздоровився за посередництвом ікони. Завдяки палкій молитві і глибокій вірі він чудесно вилікувався з тяжкої хвороби очей. Також власне він перший побачив сльози на обличчі Божої Матері.
Відчуваючи, що не гідний зберігати такий скарб у власному будинку, Донінґ відніс ікону до найближчої церкви, де сльози на обличчі Діви Марії стали ще більше помітні.
22 серпня 1742 р. комісія, яка складалася із світських та духовних осіб однозначно підтвердила надприродній характер цього явища. Рушник, яким обтиралося сльози, що пливли по лику Богородиці був покладений до реліквіярію. З часом прийнявся звичай, щоб на згадку офіційного визнання Станіславівського чуда, раз в рік 22 серпня, по урочистій святій Літургії давати реліквіярій вірним для цілування, пізніше ця практика розширилася на кожну суботу. Обличчя Божої Матері не завжди було сумне і заплакане. Між нею і вірними встановлювався незвичайний діалог, в якому не було слів. Часом траплялося, коли вірні починали співати пісню «Будь благословенна», сумне лице Пречистої Діви Марії починало роз’яснюватися і залишалася на протязі деякого часу огорнута певною радістю, усміхом.
Під час Божественної Літургії в Заупокійний День 1742 р., яку відправляв о. Мануґєвич, під час євхаристійного канону, відбулася зміна кольорів ікони. Вона ціла наповнилася блакитним кольором і така залишалася до кінця Служби Божої. З посеред розповідей свідків задокументовано також свідчення, які говорять про дивне світло, яке огортало чудотворний образ і приймало форму великих променистих зірок. Було вирішено, щоб у місці так виразної дії Божої Ласки, буде постійно засвічене Вічне Світло, маленька завжди горюча лампадка. Через короткий час вияснилося що вона запалювалася сама, якщо хтось забував її знову заповнити оливою і запалити. Чуд і ласк, яких отримували почитачі Плачучої Богородиці було наскільки багато, що дуже швидко її було названо Ласкавою, а також Ченстоховською. Люди говорили між собою: «якщо не можеш відбути паломництва до Ченстохови і там кинутись на обличчя перед Ясногірською Панною, піди до Станиславова і тоді не розчаруєшся у своїй надії».
Швидко вияснилося, що мала дерев’яна церковця не є в стані помістити величезні потоки звідусіль прибуваючих паломників, тому купцями при підтримці графа Потоцького, власника міста, 28 травня 1743р. було розпочато будову нової церкви. Наріжний камінь покладений в фундамент святині мав на собі вирізьблений напис: «Троєкратно Благословеній Найсвятішій Богородиці камінь, місто і душу разом під дівичі стопи». Храм отримав назву Ласкавої Діви Марії. Найбільшим його скарбом була ікона, яку урочисто внесено 20 жовтня 1763 р. Розміщено її у великому вівтарі.
Вона була вкладена у срібну раму і накрита ризою з позолоченого «баквану». По двох сторонах ікони були розміщені вітрини з вотами (Воти — пожертви із золота або срібла за вислухану молитву і здійснене чудо. Часто, якщо відбувалося чудесне оздоровлення, воти виливалися у формі вилікуваного органу. Наприклад: повернено слух — пожертвуване срібне вухо, оздоровлено паралітика — вилито ногу і т.п.) частина з них перед створенням вітрин, за давнім звичаєм, були прибиті безпосередньо на ікону. Слава образу і краса святині притягали не тільки вірних вірменського обряду. Там молилися усі кому на серцю лежала доля Станиславова. На загал вбачалося у сльозах Пречистої пересторогу нещасть, які загрожували її місту і Галичині в цілому.
Розголос, який отримало відпустове місце, був посилений завдяки Папі Римському Пію VІ. 28 вересня 1777 р. «повним відпустом для усіх вірних обох статей як вірменського, так і латинського та греко-католицького обрядів, які після Сповіді і Причастя 20 жовтня в річницю внесення ікони до теперішньої святині, відвідають її перед Найсвятішими Тайнами помоляться про поширення і вивищення нашої святої віри». Варто також тут звернути увагу, що культ Матері Божої Ласкавої єднав вірних усіх існуючих на Галичині католицьких обрядів, що знайшло своє вираження також у змісті папського відпусту. Цей відпуст в 1870 р. завдяки Папі Пію IX розтягнутий на всі три відпустові дні, в які з часом переродилися щорічні святкування.
В часі між першою і другою світовими війнами керував парафією о.Франциск Комусевич. Відразу зрозумів, що у його розпорядженні знаходиться скарб, якому могло б позаздрити будь-яке місто Європи. Отже, зробив усе, щоб з станиславівською святинею запізнався цілий континент. Розпочав старання про надання чудотворному образу папських корон. Завдяки харитативній акції, яка провадилась по території цілої Польщі, вдалося зібрати достатньо коштів. Збільшилось також і число вотів. Заповнили вони місця давніх, колись зконфіскованих під час російських та австрійських окупацій. До 1936 р. 23 вітрини вщерть були заповнені 738 вотами, а нові напливали все далі.
Старання про надання папського коронаційного декрету розпочалося від приготування відповідніх документів.
Світлина з коронації ікони Матері Божої в 1937 р. Станіславів
Треба було довести: стародавність ікони, поширення культу поза місто і околиці, а також засвідчення чуд та ласк. Усі документи переглянув Правлячий Єпископ Йосиф Теодорович, після чого 15 липня 1935 р. видав підтвердження виконання усіх необхідних формальностей, які вимагалися Ватиканом. Прохання на коронацію підписало 20 єпископів всіх трьох обрядів, на чолі з Митрополитом Галицьким Кир Андреєм Шептицьким. Серед достойників світських, монаших і священичих не забракло жодного підпису. Книга, в яку складалися підписи містила 9000 підписів. 15 січня 1936 р. вона була вислана до Папи. На відповідь із Риму чекали майже рік. В межичассі, з ініціативи о. Комусєвича розпочато збірку золота і срібла на нову ризу для ікони Матері Божої. Риза названа «коронаційною» була подібна до попередньої, барокової і в загальних рисах збільшувала її візуальний розмір, однак, була набагато багатше оздоблена дорогоцінними каменями. Образ піддався детальній реставрації, що усунув сліди по пожежі і цвяхах, якими прибивали воти.
В кінці листопада 1936 р. прийшов довгоочікуваний коронаційний декрет виданий Папою Пієм ХІ. Мала наступити п’ятдесята в Польщі і перша в Вірмено-Католицькій Церкві коронація. Визначено її на неділю 30 травня 1937 р.
Найважливіші були приготування духовні. Їх розпочато дев’ятиденним говінням. Станиславів, хоч добре був знаний з побожності, тим часом проходив час великого очищення. Священики, які служили вірним в сповідальниці, стверджували, що так багато зрушаючих визнавань віри, скільки щирих обітниць поправи життя і радості з поєднанням з Богом, не було ніколи до того. Останній день дев’ятниці присвячено пам’яті ініціатора коронації, блаженної пам’яті о. Комусєвича.
27-29 травня безпосередньо перед коронацією розпочався т. зв. «трідіум» — триднев в трьох обрядах: «в четвер відправив Урочисту Літургію о. мітрат Діонізій Каєтанович. Його красивий голос дав вірним можливість запізнатись з красою співу того, так мало знаного католицького обряду вірмен (…).
В п’ятницю з цілою східною пишністю в багаточисельній асисті відправляли Літургію у греко-католицькому обряді владики блаженний мученик за віру Кир Миколай Чарнецький та Іван Лятишевський, єпископ-помічник Станиславівський. (…) В суботу понтифікальну суму в латинському обряді відправив кс. Евґеніуш Базяк, якого з ревного душпастиря станиславівської колеґіати було покликано до гідности єпископа-помічника львівського».
Приготування до урочистості дійшли до кінця. Вулиці по дорозі, якою мала вирушити процесія прибралися квітами і електричними жарівками, укладеними в форми квітів, поздовж вулиць поставлено 12-метрові стовпи з польськими та папськими прапорами, увінчували їх корони. На перехресті вулиць і перед коронаційною площею поставлено дві тріумфальні арки. Станиславів приймав 17 греко-та римо-католицьких єпископів, представників Єпископату Польщі, а також генерального ігумена вірменських мехітаріїв із Єпископату Польщі, а також генерального ігумена вірменських мехітаріїв із Відня, апостольського місіонаря вірменського обряду із Бухаресту, цілу Вірменську Капітулу, священиків, монахів і монахинь із цілої Польщі. Прибула ґрупа вірмен з Румунії, а також багато процесій з околиць без різниці на обряд. Серед них був також святий Максиміліан Кольбе.
Світлина з коронації ікони Матері Божої в 1937 р. Станіславів
Коронація Станиславівської Богородиці була настільки красива, що в міжвоєнний період ХХ століття серед інший 13, вона вважалася найкращою, а її відгук мав потужни й символічний вимір.
Але скоро почалася найжахливіша в історії людства війна.
Станиславів захопили радянські війська.
І разом з поляками та частиною вірмен, за новий кордон Польщі вивезена була також Покутська Мадонна.
70 років Матір Божа перебувала на чужині. Хто був на чужині, знає біль і тугу за рідним краєм. Провидінням Божим Ласкава Діва Марія повертається до нас.
Молімося, щоб ми могли її гідно прийняти.
о. мґр. ліц. Володимир Вінтонів